ПОСТАНОВОЮ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ ЗАЛИШЕНО БЕЗ ЗМІН РІШЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ МІСТА КИЄВА, УХВАЛЕНОГО НА КОРИСТЬ КЛІЄНТА АДВОКАТА НАТАЛІЇ ЗАГОРНЯК

Договори - це дво- чи багатосторонні правочини, тобто, такі життєві обставини, виникнення яких пов’язано з волевиявленням суб’єктів. Прийнято вважати, що характерною ознакою правочинів-договорів є узгодження волі. Мається на увазі, що кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором.

Односторонні правочини – це дії особи, що характеризуються певними ознаками (заповіт, доручення, прийняття спадщини, відмова від прийняття спадщини тощо); односторонній правочин не є договором.

Недійсні правочини:

-нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом; нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом;

-оспорювані правочини - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом; оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Справи щодо недійності правочинів:

-про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності;

-про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Реституція - правові чи майнові наслідки недійсності правочину, тобто, оскільки правочин є чинним за наявності певних умов, а за їх відсутності – недійсним, і у такому випадку може мати місце реституція. Розрізняють такі три види наслідків:

перший вид наслідків – двостороння реституція або поновлення в попередньому положенні обох сторін: кожна зі сторін зобов’язана повернути іншій стороні все одержане за правочином, а за умови неможливості повернути одержане в натурі – відшкодувати його вартість у грошах.

другий вид наслідків – одностороння реституція: в попередній стан повертається потерпіла сторона, а інша сторона не має права вимагати повернення виконаного за правочином. Але тоді у потерпілої сторони зосереджується одержане від винуватої сторони і одержане нею виконання потерпілої сторони, тому майно, одержане потерпілим за правочином від іншої сторони, стягується в дохід держави; якщо ж винний не передав ще виконання потерпілому, то воно стягується з винного.

третій вид наслідків – незастосування реституції, настає в тих випадках, коли обидві сторони винуваті, тому обидві повинні нести невигідні наслідки укладеного ними недійсного правочину, це правочини протизаконні, у випадку виконання такого правочину обома сторонами з них все одержане стягується в дохід державиї, а якщо правочин виконаний однією стороною, то з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею і все, що належить з неї першій стороні.

Одностороння реституція має місце у випадку виконання недійсного правочину лише однією стороною, або у разі укладення та виконання одностороннього договору, визнаного недійсним, або у разі визнання недійсним одностороннього правочину.

Двостороння реституція матиме місце тоді, коли обидві сторони виконували двосторонній договір, визнаний недійсним.

Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Мається на увазі кримінальна процесуальна діяльність, пов'язана з розслідуванням кримінальних правопорушень, здійсненням судового розгляду, вирішенням пов'язаних із цим питань. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Кримінальна справа - це матеріали кримінального провадження, тобто документи та інші матеріали, надані суду під час судового провадження його учасниками, судові рішення, що є, по суті, результатом кримінального провадження.
Притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, що починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

Суб’єкт матеріальної відповідальності – це будь-який працівник (фізична особа, яка працює на підставі трудового договору на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи, яка використовує найману працю), який заподіяв матеріальну шкоду внаслідок невиконання чи неналежного виконання трудових обов’язків, покладених на нього законодавством, трудовим договором, посадовою інструкцією, наказами керівника тощо. Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, за умови, що злочинний характер діянь (наприклад, кваліфікація за відповідними статтями Кримінального кодексу України: необережне знищення або пошкодження майна (стаття 196 ); порушення обов’язків щодо охорони майна (стаття 197); службова недбалість (стаття 367); злочини у сфері господарської діяльності (розділ VII Кримінального кодексу України)) підтверджено у встановленому порядку вироком суду. Працівник також нестиме повну матеріальну відповідальність і у випадку, коли наявність складу кримінального правопорушення в його діях буде установлено органами досудового розслідування (повідомлено про підозру з наступним припиненням провадження у справі за нереабілітуючою підставою, яка не виключає кримінальну відповідальність).

Умови настання матеріальної відповідальності працівника:

1) пряма дійсна шкода - втрата, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати;

2) протиправна поведінка працівника (протиправна дія чи протиправна бездіяльність);

3) вина в діях чи бездіяльності працівника (протиправне діяння вчинене працівником умисно або з необережності, за винятком випадків, коли шкоду нанесено джерелом підвищеної небезпеки) ;

4) прямий причинний зв’язок між протиправною і винною дією чи бездіяльністю працівника і шкодою, яка настала.

Умисел - працівник усвідомлює протиправність свого діяння (дії чи бездіяльності), а також передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки та бажає або свідомо допускає їх настання.

Необережність, яка спричинила шкоду, - працівник або не передбачив негативних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча міг і повинен був передбачити їх; або передбачив, однак легковажно понадіявся ]х попередити.

Якщо працівник усвідомлював, що в його діях не виявляється належна турботливість про збереження майна власника, якщо він передбачав можливість настання прямої дійсної шкоди, але легковажно розраховував запобігти цим наслідкам, має місце необережна вина працівника у формі самовпевненості.

Якщо працівник не усвідомлював, що в його діях немає належної турботливості про збереження майна власника, якщо він не передбачав можливості заподіяння майну власника прямої дійсної шкоди, хоча за обставин, що склалися, міг і повинен був це усвідомлювати, у діях працівника є ознака необережної вини у формі недбалості.

Пряма дійсна шкода:

а) недостача матеріальних цінностей, виявлена у матеріально відповідальної особи або в іншої особи, якій матеріальні цінності передані у зв’язку з виконанням нею трудових обов’язків;

б) втрата матеріальних цінностей (майно було в наявності, а потім воно зникло, його не стало, незалежно від причин, з яких це трапилося);

в) знищення матеріальних цінностей (наприклад, руйнівною дією стихійних сил, можливість якої зумовлено виною працівника-порушенням правил пожежної безпеки);

г) пошкодження матеріальних цінностей (сума прямої дійсної шкоди при цьому дорівнює сумі, на яку знизилася вартість матеріальних цінностей, або сумі витрат на відновлення відповідних об’єктів);

д) зіпсуття матеріальних цінностей – це втрата матеріальними цінностями їх споживчих якостей;

е) неможливість стягнути вартість матеріальних цінностей, яких не вистачає, з постачальника (перевізника), який передав матеріальні цінності з недостачею (коли під час приймання продукції або товарів від постачальника під час приймання вантажу від органів транспорту виявляється недостача);

є) шкода, спричинена незаконним продажем товарів за зниженою ціною (внаслідок помилки в застосуванні прейскурантів, що були належно затверджені, неправильним калькулюванням ціни тощо, якщо можливість стягнення відповідних сум з контрагента за договором, що придбав товари за зниженою ціною, втрачена);

ж) витрати, спричинені незаконними або необгрунтованими виплатами (переплатами) за цивільно-правовими договорами, на користь державного і місцевого бюджетів, спеціальних фондів соціального страхування, коли можливість стягнення таких виплат (переплат) з організацій, які їх одержали, втрачена;

з) витрати, спричинені зайвими виплатами на користь працівників, при відсутності можливості стягнення цих сум із таких працівників, а також безпідставні натуральні виплати (видачі) на користь працівників;

и) сплачені на користь контрагентів за цивільно-правовими договорами, державного чи місцевого бюджетів, державних органів суми неустойки, фінансових санкцій, пені. Нестягнена з боржника неустойка не може бути віднесена до прямої дійсної шкоди, оскільки це – неодержаний прибуток;

і) виплати на користь інших суб’єктів у порядку відшкодування шкоди;

ї) нестягнена з боржника дебіторська заборгованість, коли можливість її стягнення втрачена у зв’язку із закінченням строку позовної давності чи з інших причин (наприклад, у зв’язку з ліквідацією юридичної особи-боржника);

й) нестягнена з боржника шкода (за винятком тієї частини шкоди, яка належить до категорії неодержаного прибутку), якщо можливість її стягнення втрачена.

Випадки покладення матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди:

к-коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, за умови, що злочинний характер діянь (наприклад, кваліфікація за відповідними статтями Кримінального кодексу України: необережне знищення або пошкодження майна (стаття 196 ); порушення обов’язків щодо охорони майна (стаття 197); службова недбалість (стаття 367); злочини у сфері господарської діяльності (розділ VII Кримінального кодексу України)) підтверджено у встановленому порядку вироком суду;

-коли наявність складу кримінального правопорушення в діях працівника буде установлено органами досудового розслідування (повідомлено про підозру з наступним припиненням провадження у справі за нереабілітуючою підставою, яка не виключає кримінальну відповідальність);

-коли шкода, заподіяна діями працівника, що мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, але він був звільнений від кримінальної відповідальності у зв’язку зі спливом строку давності для притягнення до кримінальної відповідальності, або з інших підстав, передбачених законом.

-при винесенні виправдального вироку за відсутністю складу злочину суд, розглядаючи справу в порядку цивільного судочинства, вправі з інших передбачених законом підстав задовольнити позов у межах повного розміру заподіяної працівником шкоди.

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв’язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. Мається на увазі кримінальна процесуальна діяльність, пов'язана з розслідуванням кримінальних правопорушень, здійсненням судового розгляду, вирішенням пов'язаних із цим питань. Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальна справа - це матеріали кримінального провадження, тобто документи та інші матеріали, надані суду під час судового провадження його учасниками, судові рішення, що є, по суті, результатом кримінального провадження.

Притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.